Україна була країною-співавтором проекту Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення (КБТЗ), яка була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1971 року. Наша держава підписала зазначений міжнародний інструмент 10 квітня 1972 р. і ратифікувала його 21 лютого 1975 року.
Україна не має власної біологічної зброї і не проводить роботи з її створення. Втім, на території нашої держави є установи лікувально-медичного, наукового та виробничого профілю, які мають банки мікроорганізмів, які підпадають під дію Конвенції. Починаючи з 1992 р. Україна щорічно надає Секретаріату ООН необхідну інформацію про виконання КБТЗ в рамках заходів зміцнення довіри.
Наша держава регулярно бере участь у міжнародних заходах по лінії Конвенції. Україна брала участь у засіданнях Спеціальної та Першої оглядової конференції КБТЗ, а також сесіях Спеціальної групи держав-учасниць Конвенції, у ході яких стала автором та співавтором низки пропозицій з ключових положень верифікаційного Протоколу до Конвенції.
Участь української сторони у щорічних зустрічах експертів та держав-членів, а також в оглядових конференціях Конвенції дозволяє належним чином захищати та просувати національні інтереси та пріоритети України у сферах біобезпеки і біозахисту нашої держави.
Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська Конвенція) була відкрита для підписання 3 грудня 1997 р. і набула чинності 1 березня 1999 р. Україна підписала Конвенцію 24 лютого 1999 р. та ратифікувала її 18 травня 2005 року.
Основна мета Оттавської Конвенції - ліквідація запасів протипіхотних мін (ст.4) та забезпечення очистки замінованих цим озброєнням територій (ст.5). Відповідно, одним з пріоритетних завдань для України у контексті реалізації зазначеного міжнародного інструменту залишається здійснення широкого комплексу заходів з розмінування територій нашої держави від протипіхотних мін та їх ліквідації.
Участь України у міжнародних заходах по лінії Конвенції сприяє отриманню технічної, фінансової та експертної допомоги, необхідної для забезпечення належної імплементації Оттавської Конвенції у нашій державі.
Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (КНЗ) є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, які регламентують методи і засоби ведення війни.
КНЗ була прийнята на Конференції ООН, яка проводилася у Женеві у вересні 1979 р. та вересні-жовтні 1980 р. Україна ратифікувала міжнародний інструмент 23 червня 1982 року.
Головною метою положень, закріплених у Конвенції, є захист цивільного населення та комбатантів від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.
У зв'язку з необхідністю запровадження подальших заборон та обмежень на застосування конкретних видів звичайної зброї, у жовтні 1980 р. були схвалені додатковий Протокол І до Конвенції - «Про невиявлювані осколки», Протокол ІІ - «Про міни, міни-пастки та інші вибухові пристрої» та Протокол ІІІ - «Про запалювальну зброю».
Перша оглядова Конференція держав-учасниць КНЗ схвалила додатковий Протокол IV «Про засліплюючу лазерну зброю» (13 жовтня 1995 р.). Цей протокол розглядається як превентивний захід проти загрози використання лазерних технологій у якості зброї для безпосереднього враження особового складу збройних сил. Протокол IV набрав чинності 30 липня 1998 року.
У листопаді 2003 р. під час щорічної зустрічі держав-учасниць КНЗ був схвалений Протокол V «Про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни», який набув чинності 12 листопада 2006 року.
Оглядові конференції Конвенції скликаються один раз на п'ять років з метою розгляду питань імплементації та сфери застосування Конвенції і протоколів до неї. Крім того, щорічно відбуваються зустрічі країн-учасниць Конвенції та Протоколів до неї, а також – зустрічі експертів.
Участь України у вищевказаних заходах дозволяє захищати та просувати національні інтереси та пріоритети нашої держави у сфері боротьби із вибухонебезпечними предметами – залишками війни.