Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (КБТЗ) була підписана у 1972 р. і набула чинності 26 березня 1975 р.
Українська РСР, яка була співавтором проекту КБТЗ, підписала її 10 квітня 1972 року і ратифікувала 21 лютого 1975 року.
Конвенція забороняє розробку, виробництво, накопичення або придбання будь-якими країнами засобів для застосування біологічної або токсинної зброї як засобу ведення війни.
Держави-учасниці Конвенції зобов’язуються не розробляти, не виробляти, не накопичувати, не отримувати і не зберігати: 1) біологічні агенти або токсини таких видів та у такій кількості, що не передбачені для профілактичних, захисних чи інших мирних цілей; 2) зброю, обладнання або засоби доставки, призначені для використання таких агентів або токсинів у ворожих цілях чи у збройних конфліктах. Вони зобов’язуються також не передавати і не допомагати будь-якій державі чи міжнародній організації у виробництві або набутті зазначених агентів, токсинів, зброї, обладнання чи засобів їх доставки.
Особливістю Конвенції є дозвіл державам-учасницям мати в своєму розпорядженні малі кількості мікробіологічних або інших біологічних агентів та токсинів «для профілактичних, захисних або інших мирних цілей», а також відсутність практично реалізованого механізму верифікації.
Рішенням Дев’ятої Оглядової конференції Конвенції (28 листопада – 16 грудня 2022 року, м. Женева) була створена Робоча група зі зміцнення КБТЗ з метою вирішення таких основних завдань:
- розробка механізмів: розробка та надання рекомендацій щодо механізмів для посилення імплементації Конвенції, зокрема щодо міжнародного співробітництва та допомоги (ICA) та огляду та оцінки наукових і технологічних досягнень, що стосуються Конвенції (S&T);
- сприяння прозорості та зміцненню довіри: зміцнення довіри між державами-учасницями шляхом удосконалення механізмів прозорості, включаючи заходи зміцнення довіри та виконання зобов’язань щодо звітності;
- посилення допомоги, реагування та готовності відповідно до статті VII КБТЗ: поліпшення глобальних можливостей щодо запобігання, виявлення та реагування на зловживання біологічними агентами і токсинами;
- удосконалення заходів дотримання режиму, встановленого Конвенцією, та верифікації: дослідження підходів для підвищення рівня дотримання зобов’язань за Конвенцією, із забезпеченням поваги до суверенітету держав і відповідності заходів верифікації міжнародним нормам;
- сприяння універсалізації Конвенції: просування загального приєднання до Конвенції шляхом заохочення держав, які ще не є учасницями, приєднатися до неї та повністю імплементувати її положення;
- заохочення багатосторонньої співпраці: сприяння міжнародній співпраці у мирному використанні біологічних агентів відповідно до Статті X КБТЗ, забезпечуючи, водночас, запобігання зловживанням.
Протягом 2023-2025 рр. відбулося сім засідань Робочої групи під бразильським головуванням. Протягом 2026 року заплановано проведення ще двох засідань Робочої групи.
Україна як співавтор та повноправна сторона Конвенції підтримує всеохоплююче зміцнення режиму КБТЗ, зокрема шляхом подальшої універсалізації Конвенції, удосконалення механізму зміцнення довіри, посилення моніторингу та оцінки розвитку наукових досліджень і біотехнологій, розширення міжнародної співпраці з метою мирного використання науково-технологічних досягнень, забезпечення ефективної профілактики, виявлення, діагностики та лікування інфекційних захворювань, а також запобігання та реагування на можливе протиправне застосування біологічних чи токсинних агентів. При цьому важливими напрямами є активізація співробітництва, обмін досвідом та інформацією у галузі біотехнологій та біомедицини, а також запровадження освітніх програм з питань біобезпеки та біоетики.
Україна не має власної біологічної зброї і не проводить роботи з її створення. Втім, на території нашої держави є установи лікувально-медичного, наукового та виробничого профілю, які мають банки мікроорганізмів, які підпадають під дію Конвенції. Починаючи з 1992 р. Україна щорічно надає Секретаріату ООН необхідну інформацію про виконання КБТЗ в рамках заходів зміцнення довіри.
У якості одного з елементів виправдання свого масштабного вторгнення в Україну з 2022 року Росія на майданчику КБТЗ проводить кампанію дезінформації, поширюючи неправдиві звинувачення щодо нібито розробки Україною, за сприяння США, біологічної зброї. Такі кроки РФ спрямовані на підрив довіри до режиму, встановленому КБТЗ, відволікання уваги сторін Конвенції від численних воєнних злочинів, скоєних державою-агресором проти народу України, а також приховування діяльності Росії в обхід КБТЗ. Безпідставність російських звинувачень підтвердилася під час Офіційної консультативної зустрічі, ініційованої Росією відповідно до статті 5 Конвенції (2022 р.), і під час Дев’ятої оглядової конференції КБТЗ (2022 р.) та засідань Робочої групи зі зміцнення Конвенції 2023-2025 р., під час яких вдалося досягти чіткого сприйняття РФ як деструктивної сили,
яка сама, порушуючи Конвенцію, всебічно підриває режим заборони та нерозповсюдження біологічної зброї.
Україна зацікавлена у пошуку ефективних шляхів протидії зловживанням положеннями Конвенції у майбутньому заради її цілісності та життєздатності.
Згубні наслідки російської агресії для цілісності систем біобезпеки та біозахисту України призвели до втрати українською стороною контролю над колекціями мікроорганізмів, що зберігались на відповідних важливих об’єктах, нині розташованих на тимчасово окупованих територіях України. У цьому зв’язку Україна виступає за здійснення міжнародного контролю за виконанням РФ як держави-окупанта своїх зобов’язань за міжнародним гуманітарним правом на територіях, де органи державної влади України тимчасово не можуть здійснювати свої повноваження.
Під час засідань Робочої групи зі зміцнення Конвенції українська сторона також підтримує необхідність забезпечення роботи КБТЗ у синергії з іншими міжнародними організаціями, а також створення прозорих механізмів огляду наукових досягнень для мирного використання біологічних агентів і недопущення зловживань, беручи до уваги приклади успішних механізмів в рамках ОЗХЗ та МАГАТЕ.
Україна використовує майданчик КБТЗ, в тому числі, для закликів до іноземних партнерів продовжувати чинити тиск на Росію з метою не дозволити їй використати зброю масового знищення для досягнення своїх злочинних цілей в Україні.
Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (КНЗ), є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, які регламентують методи і засоби ведення війни.
КНЗ була прийнята на Конференції ООН, яка проводилася у Женеві у вересні 1979 р. та вересні-жовтні 1980 р., і відкрита для підписання у Нью-Йорку 10 квітня 1981 року. Україна ратифікувала КНЗ 23 червня 1982 року.
Окрім Конвенції, в ході Конференції були схвалені три додаткових Протоколи до неї: Протокол І - «Про невиявлювані осколки», Протокол ІІ - «Про міни, міни-пастки та інші пристрої» та Протокол ІІІ - «Про запалювальну зброю».
Головною метою положень, закріплених у Конвенції, є захист цивільного населення та комбатантів від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.
За своїм характером Конвенція є рамковим документом, що передбачає прийняття додаткових протоколів, які забезпечують конкретизацію норм Конвенції щодо заборони чи обмеження застосування зброї, яка може мати невибіркову дію та спричиняти надмірні страждання мирному населенню і комбатантам у ситуаціях збройного конфлікту. Так, наприклад, Протокол І забороняє застосування зброї, призначеної для враження осколками, які неможливо виявити в тілі людини за допомогою рентгенівських променів.
У зв'язку з необхідністю запровадження подальших заборон та обмежень на застосування конкретних видів звичайної зброї Перша оглядова Конференція держав-учасниць КНЗ схвалила додатковий Протокол IV «Про засліплюючу лазерну зброю» (13 жовтня 1995 р.). Цей протокол розглядається як превентивний захід проти загрози використання лазерних технологій в якості зброї для безпосереднього враження особового складу збройних сил. Протокол IV набув чинності 30 липня 1998 року.
Окрім того, в рамках Першої оглядової конференції (1996 рік) було схвалено Протокол II про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв з поправками, від 3 травня 1996 року, який набув чинності 3 грудня 1998 року. Основний зміст поправок полягає в наступному:
- дія положень Протоколу поширюється не лише на міжнародні збройні конфлікти, але й на конфлікти не міжнародного характеру (як вони визначені в Протоколі II 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року);
- забороняється використання протипіхотних мін, що не піддаються виявленню за допомогою загальнодоступних технічних засобів;
- всі дистанційно встановлювані ППМ повинні бути оснащені механізмами самознищення та самодеактивації;
- сторони несуть відповідальність стосовно мінних полів, мін, мін-пасток та інших пристроїв у районах, що знаходяться під їхнім контролем, а також зобов'язуються ліквідувати їх після завершення активних військових дій;
- сторони зобов'язуються не передавати ППМ державам, не пов'язаним цим Протоколом.
Доповнений Протокол II набув чинності 3 грудня 1998 року.
За підсумками роботи Другої оглядової конференції КНЗ (2001 рік) було схвалено рішення щодо внесення поправки до Статті 1 КНЗ, якою передбачається поширення сфери застосування Конвенції та усіх її Протоколів і на конфлікти неміжнародного характеру.
У листопаді 2003 року під час щорічної зустрічі держав-учасниць КНЗ був схвалений Протокол V про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни, який набув чинності 12 листопада 2006 року.
Згідно з рішенням Першої Оглядової Конференції КНЗ, Оглядові Конференції скликаються один раз на п'ять років з метою розгляду питань імплементації та сфери застосування Конвенції і протоколів до неї. Крім того, щорічно відбуваються зустрічі країн-учасниць Конвенції та Протоколів до неї, а також – зустрічі експертів. Наступна Оглядова Конференція КНЗ відбудеться у 2026 році.
Україна є стороною КНЗ та усіх чинних протоколів до неї, включаючи поправку до Статті І КНЗ.
Наша держава на регулярній основі надає національні щорічні доповіді з питань дотримання положень КНЗ та її протоколів, а також повністю виконує свої зобов'язання відповідно до вищезгаданих документів.
У контексті триваючої збройної агресії РФ проти України з використанням забороненої Конвенцією зброї, одним із пріоритетних завдань для нашої держави в рамках КНЗ залишається притягнення Росії до відповідальності за порушення положень Конвенції та її Протоколів, привернення уваги міжнародної спільноти до необхідності здійснення широкого комплексу заходів з очистки забруднених вибухонебезпечними предметами територій України, а також залучення для досягнення зазначених цілей відповідної міжнародної технічної та фінансової допомоги.
Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська конвенція) є багатостороннім документом у сфері міжнародного гуманітарного права, метою якого є подолання наслідків невибіркового та широкомасштабного застосування цієї зброї. Досягти проголошеної мети пропонується шляхом повної заборони та ліквідації окремого виду звичайної зброї, яким є протипіхотні міни (ППМ).
Конвенція була відкрита для підписання 3 грудня 1997 р. і набула чинності 1 березня 1999 р. Україна підписала Конвенцію 24.02.1999 р. та ратифікувала її 18.05.2005 р.
Серед передбачених Конвенцією зобов’язань - ліквідація складованих запасів протипіхотних мін (ст.4), забезпечення «знищення усіх протипіхотних мін в замінованих районах» (ст.5).
Конвенцією передбачено готовність держав-учасниць, ООН, регіональних і неурядових організацій надавати фінансову, матеріально-технічну та іншу допомогу для досягнення цих цілей. Відповідна допомога може спрямовуватись, зокрема, через систему ООН, міжнародні регіональні організації і заклади, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, неурядові організації та на двосторонній основі.
Під час Двадцять першої зустрічі держав-учасниць Конвенції (24 листопада 2023 р.) було схвалено рішення про продовження виконання зобов’язань Україною за Статтею 5 Конвенції щодо знищення протипіхотних мін у замінованих районах на десять років, що стало визнанням міжнародним співтовариством безпрецедентного масштабу забруднення території України мінами та іншими вибухонебезпечними предметами внаслідок триваючого повномасштабного вторгнення РФ. Крім того, рішення сторін також засвідчило, що розв’язана війна з боку Росії (яка не є стороною Оттавської конвенції) є головною перешкодою виконанню Україною своїх зобов’язань згідно з Конвенцією.
25-29 листопада 2024 року в Камбоджі відбулася П’ята оглядова конференція Конвенції, яка визначила основні напрями роботи у галузях розмінування, знищення протипіхотних мін та допомоги жертвам на наступні п’ять років.
Протягом першого півріччя 2025 року, з огляду на рішення Балтійських країн, Польщі та Фінляндії щодо виходу з Оттавської конвенції, Україною здійснювався моніторинг та аналіз перебігу внутрішньодержавних процедур, пов’язаних із процесом їхнього виходу з метою належного врахування цих тенденцій у формуванні зовнішньої політики України.
У липні 2025 року було прийнято Закон України № 4519-ІХ від 15.07.2025 про зупинення дії Оттавської конвенції для України. У цьому зв’язку, Голову 22-ї зустрічі держав-учасниць та Комітет кооперативного дотримання Конвенції було поінформовано щодо офіційної позиції нашої держави, з наголосом на тому, що ухвалене політичне рішення є реакцією на докорінну зміну безпекового середовища внаслідок триваючої агресії РФ; рішення України є оборонним і правомірним кроком у відповідь на екзистенційну загрозу і спрямоване виключно на захист населення від воєнних злочинів; Україна підтверджує свою повну відданість нормам міжнародного гуманітарного права, враховуючи вимоги щодо захисту цивільного населення.
18 липня 2025 року Україна подала Генеральному секретарю ООН заяву про рішення щодо зупинення дії Оттавської конвенції, з посиланням на Віденську конвенцію про право міжнародних договорів. Після подання заяви України - Австрія, Бельгія, Швейцарія, Норвегія, подали Генеральному секретарю ООН офіційні заперечення щодо цієї заяви, з посиланням на правову складову (перш за все, невідповідність положенням Оттавської конвенції). Аналіз ситуації свідчить, що країни, які подали заперечення, а також Секретаріат Конвенції, в цілому, розуміють ситуацію, в якій опинилась Україна внаслідок російської агресії, але вважають, що це є політичною складовою. Усі ж заперечення стосуються виключно правової сторони подання заяви. Тривають контакти з відповідними країнами щодо можливості зняття їх заперечень.
Загалом, ухвалені у 2025 році рішення Балтійських країн, Польщі та Фінляндії щодо виходу з Оттавської конвенції, а також рішення України про зупинення її дії для нашої держави відобразили безпрецедентні виклики, з якими зіштовхнулися європейські держави в умовах збройної агресії РФ проти України, а також актуалізували дискусію
щодо стійкості багатосторонніх режимів контролю над озброєннями в умовах повномасштабної війни та необхідності їх адаптації до сучасних безпекових реалій.