У виступі наголошено, що прогрес у діяльності, спрямованій на активізацію технічного співробітництва та створення потенціалу у галузі прав людини, прямо залежить від готовності держав взаємодіяти з правозахисними механізмами та, перш за все, – надавати їм доступ до своїх територій. Відсутність такого доступу викликає виправдане занепокоєння, особливо, якщо наявні численні свідчення про порушення прав людини: український Крим, Донбас, а також частина території Грузії – красномовні цьому приклади.

Висловлено стурбованість, що Управлінню Верховного комісара ООН з прав людини було відмовлено в доступі до грузинських окупованих територій, хоча це передбачено відповідною резолюцією Ради; пролунав заклик до всіх держав надавати гуманітарним та правозахисним механізмам безперешкодний доступ, в тому числі до окупованих територій, де права людини, як правило, порушуються найбільш брутально та масово.