Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві

Участь України у конвенційних органах у галузі роззброєння

Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення (КБТЗ)

Україна є повноправною державою-учасницею Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення (КБТЗ) і суворо дотримується своїх міжнародних зобов’язань у сфері біологічної зброї, які випливають з Конвенції.

Україна була країною-співавтором проекту Конвенції, що схвалена ГА ООН 16 грудня 1971 року, підписана Україною 10 квітня 1972 року і ратифікована 21 лютого 1975 року.

Згідно із Конвенцією, її держави-учасниці зобов'язалися знищити або перевести на мирні цілі всі агенти, токсини, зброю, обладнання та засоби доставки, а також взаємодіяти в галузі науково-технічного співробітництва.

Україна не має власної біологічної зброї і не проводить роботи із створення такої зброї. Однак на території нашої держави є установи лікувально-медичного, наукового, спеціалізованого та виробничого профілю, які мають банки мікроорганізмів або працюють з продуктами їх життєдіяльності, та входять у сферу дії Конвенції.

З 1992 року Україна щорічно надає Секретаріату ООН необхідну інформацію про виконання КБТЗ в рамках заходів зміцнення довіри, схвалених рішеннями Другої і Третьої Оглядових Конференцій держав-учасниць КБТЗ.

Делегація України брала участь у засіданнях Спеціальної і Оглядових Конференцій, а також сесіях Спеціальної групи держав-учасниць КБТЗ та була автором низки пропозицій з ключових положень верифікаційного Протоколу до Конвенції. Представник України обирався Віце-головою Комітету Повного Складу – одного з керівних органів Спеціальної Конференції держав-учасниць КБТЗ.

Проявом прагнення України щодо забезпечення дотримання зобов’язань стосовно біологічної зброї є той факт, що у 2003 році МЗС України повідомило про оформлення правонаступництва України щодо Женевського протоколу 1925 року про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів та бактеріологічних засобів ведення війни.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виготовлення і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська Конвенція) є багатостороннім документом у сфері міжнародного гуманітарного права, метою якого є подолання наслідків невибіркового та широкомасштабного застосування цієї зброї у багатьох регіонах світу. Досягти проголошеної мети пропонується шляхом повної заборони та ліквідації окремого виду звичайної зброї, яким є протипіхотні міни (ППМ).

Конвенція була відкрита для підписання 3 грудня 1997 р. і набула чинності 1 березня 1999 р. Україна підписала Конвенцію 24.02.1999р. та ратифікувала її 18.05.2005р.

Серед передбачених Конвенцією зобов’язань - ліквідація складованих запасів протипіхотних мін (ст.4), забезпечення впродовж 10-ти річного терміну «знищення усіх протипіхотних мін в замінованих районах» (ст.5). З іншого боку, Конвенцією передбачено готовність держав-учасниць, ООН, регіональних і неурядових організацій надавати фінансову, матеріально-технічну та іншу допомогу на ці цілі. Відповідна допомога може надаватися, зокрема, через систему ООН, міжнародні регіональні організації і заклади, Міжнародний комітет Червоного Хреста, неурядові організації та на двосторонній основі.

Головним викликом в рамках Конвенції для України залишається зобов’язання щодо знищення близько 5,9 млн. одиниць заборонених Конвенцією протипіхотних мін (ППМ), що знаходяться на території нашої держави.

З метою доведення позиції Української сторони щодо стану виконання міжнародних зобов’язань у зв’язку з імплементацією Конвенції в Україні, українські експерти беруть участь у Щорічних зустрічах сторін учасниць Конвенції.

Участь у зазначених заходах представників України сприяє зміцненню міжнародного авторитету нашої держави, яка є повноправним членом Конвенції. Крім того, участь у заходах Конвенції сприяє отриманню технічної допомоги від інших членів Конвенції, спрямованої на здійснення заходів, спрямованих на імплементацію положень Конвенції в Україні.

Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію

Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (КНЗ), є одним з найважливіших документів у галузі міжнародного гуманітарного права, які регламентують методи і засоби ведення війни.

КНЗ була прийнята на Конференції ООН, яка проводилася у Женеві у вересні 1979р. та вересні-жовтні 1980р., і відкрита для підписання у Нью-Йорку 10 квітня 1981 року. Україна ратифікувала КНЗ 23 червня 1982 року.

Окрім власне Конвенції в ході Конференції були схвалені три додаткових Протоколи до неї: Протокол І - «Про невиявлювані осколки», Протокол ІІ -«Про міни, міни-пастки та інші пристрої» та Протокол ІІІ - «Про запалювальну зброю».

Головною метою положень, закріплених у Конвенції, є захист цивільного населення та комбатантів від надмірних ушкоджень чи невиправданих страждань внаслідок застосування конкретних видів звичайної зброї.

За своїм характером Конвенція є рамковим документом, що передбачає прийняття додаткових протоколів, які забезпечують конкретизацію норм Конвенції щодо заборони чи обмеження застосування зброї, яка може мати невибіркову дію та спричиняти надмірні страждання мирному населенню і комбатантам у ситуаціях збройного конфлікту. Так, наприклад, Протокол І забороняє застосування зброї, призначеної для враження осколками, які неможливо виявити в тілі людини за допомогою рентгенівських променів.

У зв'язку з необхідністю запровадження подальших заборон та обмежень на застосування конкретних видів звичайної зброї Перша оглядова Конференція держав-учасниць КНЗ схвалила додатковий Протокол IV «Про засліплюючу лазерну зброю» (13 жовтня 1995р.). Цей протокол розглядається як превентивний захід проти загрози використання лазерних технологій в якості зброї для безпосереднього враження особового складу збройних сил. Протокол IV набрав чинності 30 липня 1998 року.

Окрім того, в рамках Першої оглядової конференції (1996 рік) було схвалено Протокол II про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв з поправками, від 3 травня 1996 року, який набрав чинності 3 грудня 1998 року. Основний зміст поправок полягає в наступному:

  • дія положень Протоколу поширюється не лише на міжнародні збройні конфлікти, але й на конфлікти не міжнародного характеру (як вони визначені в Протоколі II 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року);
  • забороняється використання протипіхотних мін, що не піддаються виявленню за допомогою загальнодоступних технічних засобів;
  • всі дистанційно встановлювані ППМ повинні бути оснащені механізмами самознищення та самодеактивації;
  • сторони несуть відповідальність стосовно мінних полів, мін, мін-пасток та інших пристроїв у районах, що знаходяться під їхнім контролем, а також зобов'язуються ліквідувати їх після завершення активних військових дій;
  • сторони зобов'язуються не передавати ППМ державам, не пов'язаним цим Протоколом.

Доповнений Протокол II набрав чинності 3 грудня 1998 року.

За підсумками роботи Другої оглядової конференції КНЗ (2001 рік) було схвалено рішення щодо внесення поправки до Статті 1 КНЗ, якою передбачається поширення сфери застосування Конвенції та усіх її Протоколів і на конфлікти не міжнародного характеру.

У листопаді 2003 року під час щорічної зустрічі держав-учасниць КНЗ був схвалений Протокол V про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни, який набув чинності 12 листопада 2006 року.

Згідно з рішенням Першої Оглядової Конференції КНЗ, Оглядові Конференції скликаються один раз на п'ять років з метою розгляду питань імплементації та сфери застосування Конвенції і протоколів до неї. Крім того, щорічно відбуваються зустрічі країн-учасниць Конвенції та Протоколів до неї, а також – зустрічі експертів.

Україна є стороною КНЗ та усіх чинних протоколів до неї, включаючи поправку до Статті І КНЗ.